Історія родини пані Оксани
Коли Оксана з родиною залишала рідний Харків, рішення давалося важко. Але безпека дитини була найголовнішим пріоритетом. Переїзд був не просто зміною місця – це був новий, незнайомий етап, повний тривог і невідомості.
«Усі були пригнічені, розгублені… Але головне – щоб дитина не відчувала цього. Дитинство навіть у страшні часи має бути щасливим», – ділиться Оксана.
Спочатку було складно: нове місто, відсутність друзів, мінімум спілкування. Дитина замкнулася в собі, а спільноти, де можна було б знайти підтримку, просто не було. Але потім вони дізналися про простір «Безпечний притулок: підтримка та розвиток для евакуйованих родин».
З першого ж візиту стало зрозуміло – це місце, де можна просто бути собою. Тут дитина не лише навчалася, а й малювала, ліпила, грала, знайомилася з іншими дітьми. Вперше за довгий час з’явилися щирі усмішки, радість і легкість.
«Донька почала розкриватися, ставала сміливішою, впевненішою. Вона зрозуміла, що не одна, що навколо є діти, які теж переживають схожі історії», – каже Оксана.
Попри всі труднощі життя в прифронтовій зоні, родина не здається. «Ми витримуємо все, бо мусимо. Але знаємо точно: дім – це не стіни. Дім – там, де твоя сім’я, де безпечно і де щаслива твоя дитина».
Проєкт «Безпечний притулок: підтримка та розвиток для евакуйованих родин» став для них не просто місцем занять чи дозвілля. Це був той самий промінчик світла, який допоміг вистояти, підтримав у скрутний момент і нагадав: навіть у найтемніші часи можна знайти тепло.
